misjko

Чинячи у кращих флібустьєрських традиціях, я скопіював з сайту libr.us.ec роман “S.N.U.F.F.” Віктора Пелевина, вклеїв скопійоване у doc-файл і вирішив роздрукувати половину, щоби взяти з собою в дорогу. Не питайте, чому половину? – і так пішло на це багато паперу, а папір навіть чистий важкий, а що вже казати про списаний здрукований.

Читати роман я почав ще в дорозі до Кракова, а основну частину подолав на відрізку Відень-Любляна.

…У Пелевина мені найбільше подобаються  «Числа». Улюблена Стьопова пара 3 і 4 звідти неявно присутня і в “Generation П”, адже П тут однозначно сприймається як «пі», π=3,14… Ота одиниця легко одержується з Стьопових чисел, 1=4-3. Я вже тоді вирішив вибудувати також асоціативний ряд до роману “t”, присвяченого Толстому. Рік народження великого письменника (на разі йде мова про Толстого, а не про Пелевина ) – 1828-ий, що зі всією очевидністю вказує на число e=2,718281828459045… -- основу натуральних логарифмів. Отож, залишається згадати формулу Ейлера e^iπ+1=0, щоби довершити справу. Справді («справу», «справді» - це так випадково збіглося), про одиницю ми вже згадували, уявна одиниця i, тобто корінь квадратний з -1 – це і між 3 і 4 (дарма, що і не російське, адже у тому ж “S.N.U.F.F.і ” ця літера використовується у верхньо-середньосибірській мові, де взагалі багато українізмів; до речі, жанр роману, як написано на обкладинці -- УТØПІЯ), а 0 виразно вказує на Пустоту (Порожнечу) з роману «Чапаев и Пустота»…

…На другий день перебування в Любляні я запросив на ланч свого господаря. Не надто тямлячи по-словенськи, я все ж відмовився від англомовного меню, відкинув найдешевшу та найдорожчу страви і тицьнув пальцем десь посередині. Мені принесли дві котлети з картопляним салатом. Словенці заправляють оний оцтом – це я зрозумів пізніше, а спочатку подумав, що картопля просто … втім, повернемося до Пелевина.

В очікуванні потяга до Відня я зайшов на вокзалі в «Макдональдс» - I’m loving it because of free Wi-Fi, адже після картопляного салату їсти зовсім не хотілося. Там я зайшов на li.bru.sec і, знову проявивши піратські якості (видно якийсь предок був піратом), записав другу половину “S.N.U.F.F.а ” на свій телефон, щоби далі читати в дорозі. Оте “sec” у lib.ru.sec по-французьки означає «сухий» і так було написано на пляшці «Бордо», яку я залишив удома.

Весь “S.N.U.F.F.” я не дочитав, а дійшов лише до того місця, де Пелевин наводить міркування про творчість. Письменник вкладає в уста однієї з героїнь слова про те, що у св. майбутньому  творчості не буде, оскільки все, що потрібно, уже і так давно створено. А будуть у майбутньому сомельє – і слово це вже ніяк не асоціюватиметься з вином (тут я ще раз згадав про «Бордо»), а означатиме фах людини, яка вміє вибирати потрібне з уже створеного.

Математика, якою я заробляю на витрачання, безперечно є творчою професією. Це не музика і не література, звичайно, та все ж багато в чому мистецтво, лише з дуже суворими законами жанру. Уявіть собі нескінченноголосу фугу, у якій при голосоведенні не можна відхилитись ні на йоту (каппу, лямбду, мю, ε,δ) від правил. Але потрібно, щоб усе це гарно звучало. Отоді ви одержите математику, а нескінченне число голосів фуги відповідатиме нескінченному числові вимірів. Творчість же закладена саме тут: щоб звучало.

Математика невичерпна – це нескладно вивести з теорем Ґеделя – а тому невичерпна і творчість.

Я відклав роман. Здається, у цьому потязі до Відня немає ресторану. Якби бокал сухого «Бордо», то я згодився би і на картопляний салат... 

Мій дід Андрій та три його брати загинули на війні у 1944 році. Я згадую про них, але не у зв’язку з 9 травня. У цій даті – елемент штучності, а ще додайте надмірну політизованість, червоні прапори і жовто-чорні стрічки (просто таки червоно-чорно-жовта гама сучасного німецького прапора)  ітп.

За висловом Путіна, Росія на війні і сама би дала раду з Німеччиною. З його точки зору жертви українців були, отже, зайві. Може це тому Росія зараз продає газ Німеччині за ціною, нижчою ніж нам?

А може тому, що в «Газпромі» засів Мюллер (чи Міллер?)?

Та ні, насправді я не маю нічого проти німців чи якого іншого народу.

Поет і науковець (науковець і поет?) Борис Херсонський aka borkhers іноді пише спогади про своє академічне життя. Оскільки він не завжди прагне розкрити імена персонажів, то часом доводиться напружуватися, щоби встежити за сюжетом.

Знайомий журналіст намовляє мене на писання мемуарів. Взагалі, це не позбавлене сенсу, оскільки у пам’яті нагромадилося багато історій, які могли би зацікавити публіку. Єдина проблема, що і мені не дуже хочеться називати, принаймні зараз, усіх своїми іменами, а писати «професор А.», «доцент NN» чи «асистент 13/96-bc» теж  недобре. Втім, якщо нечасто, то можна...

Двадцять років тому я захистив докторську дисертацію і став завідувачем кафедри. Здавалося би, зовсім ординарна подія, та насправді це не так. Елемент неординарності полягав у тому, що  на цю посаду було оголошено конкурс і потрібно було обрати одного з 2-х претендентів, а професор А. та професор Б. вирішили ці вибори бойкотувати. Просто таки на засіданні оголосили: мовляв, не будемо брати участі у голосуванні - і все! Вони загітували до цього бойкоту також доцента C. Якби ще хоча когось одного (доцента D?), то вибори треба би було вважати такими, що не відбулися. А так – я їх виграв, з великим відривом, що, правду кажучи, було і так апріорно зрозуміло.

Я не вважаю бойкот чимось незаконним. У парламентській практиці він застрічається суцільно і поруч (це я так переклав сплошь и рядом). Однак, на нашому факультеті це був єдиний такий випадок – ні до цих виборів, ні після них нічого схожого не було.

Для всього, зокрема і для мотивів поведінки професорів, існує матеріалістичне пояснення. Я його знаю, та воно потребує багато літер. Одним словом, це - історія для мемуарів.